Едуард Аркадійович Асадов (Едуард Арташезович Асадьянц) народився в місті Мерв (нині Мари) Туркестанської республіки у вірменській сім'ї. Його батьки були вчителями.
Батько Асадьянц Арташез Григорович (1898-1929), уродженець Нагорного Карабаху, навчався у Томському політехнічному інституті, був членом партії есерів. 9 листопада 1918 року його заарештували на Алтаї, звільнили 10 грудня 1919 року. У в'язниці він став більшовиком, згодом служив слідчим Алтайської ГубЧК. Зі своєю дружиною Лідією Іванівною Курдовою зустрівся в Барнаулі. У 1921 році відбув на Кавказ воювати з дашнаками, був комісаром стрілецького полку, командував стрілецькою ротою. З 1923 вчителює в місті Мари.
Після того, як в 1929 році помер його батько, Едуард Асадов разом з матір'ю переїжджає до Свердловська до діда Івана (Ованеса) Калустовича Курдова.
Свій перший вірш Асадов написав у віці восьми років. З 1939 року жив у Москві. У 1941 році закінчив 38-у школу, а вже через кілька днів почалася війна з німцями. Асадов іде добровольцем на фронт, служить навідником міномета, пізніше на Північно-Кавказькому і 4 Українському фронтах - помічником командира батареї мінометів «Катюша». Довелось воювати і на Ленінградському фронті.
Навесні 1944 року під Севастополем був важко поранений в обличчя осколком. Незважаючи на тривале лікування, очі Асадову лікарі не врятували, і з тих пір він був змушений закривати обличчя чорною півмаскою.
У 1946 році вступає до Літературного інституту імені А.М. Горького, який з відзнакою закінчує в 1951 році. Майже відразу ж виходить перша збірка віршів поета «Світла дорога» і він стає членом Спілки письменників СРСР.
Наприкінці життя Асадов працював у селищі письменників Красновидово. Помер в Одинцово 21 квітня 2004 року. Поховали Едуарда Аркадійовича на Кунцевському кладовищі в Москві.
Едуард Асадов написав 47 книг: «Сніжний вечір» (1956 рік), «Солдати повернулися з війни» (1957 рік), «В ім'я великої любові» (1962 рік), «Ліричні сторінки» (1962 рік), «Я люблю назавжди» (1965 рік), «Будьте щасливі, мрійники» (1966 рік), «Острів романтики» (1969 рік), «Доброта» (1972 рік), «Пісня про безсловесних друзів» (1974 рік), «Вітри неспокійних років» (1975 рік), «Сузір'я Гончих Псів» (1976 рік), «Роки мужності і любові» (1978 рік), «Компас щастя» (1979 рік), «Іменем совісті» (1980 рік), «Дим Вітчизни» (1983 рік), «Б'ючись, вірую, люблю!» (1983 рік), «Високий борг» (1986 рік), «Долі і серця» (1990 рік), «Зірниці війни» (1995 рік), «Не треба здаватися, люди» (1997 рік), «Не треба віддавати коханих» (2000 рік), «Не проходьте мимо любові. Поезія і проза» (2000 рік), «Сміятися краще, ніж каратися. Поезія і проза» (2001 рік) та інші. Крім цього, Едуард Асадов писав і прозу (повість «Фронтова весна», оповідання «Розвідниця Саша», «Зірниці війни»), перекладав вірші ряду поетів Грузії, Башкирії, Калмикії, Узбекистану, Казахстану.
Широку популярність Асадов здобув на початку 1960-х років. Його книги друкувалися стотисячними тиражами, моментально зникаючи з прилавків магазинів. Протягом майже сорока років літературні вечори Асадова проходили в найбільших концертних залах країни з постійними аншлагами.
Едуард Асадов у своїх віршах торкається найтонших струн людської душі. Він звертається до кращих якостей людини - до вірності, доброти, шляхетності, справедливості, великодушності. Не маючи очей, Асадов бачив життя більш глибоко і проникливо, ніж багато інших. Твори Асадова сердечні, ліричні і дохідливі пережили свого автора і є актуальними і понині.
Рекомендації по користуванню пошуком (читати)