Ханс Крістіан Андерсен, письменник, якого багато хто вважає найкращим казкарем у світі, народився 2 квітня 1805 року в Данії, у невеличкому місті Оденсе, на острові Фюн.
Малесенька бідна комірка, вщент заставлена верстатами й різним інструментом батька, який був шевцем. За вікном горища, на ринві, стоїть ящик з землею, - там ростуть петрушка та цибуля, - оце й увесь материн город. Поряд з хатою один кущ аґрусу – садок для хлопчака Ханса, що дивиться то зосереджено уважними, то задумливими, мрійливими очима на оточуючий його світ.
Батьки обожнювали свого єдиного сина. Увесь вільний час тато проводив із сином, гуляв з ним, майстрував йому цікаві іграшки. Були у Ханса і мальовничі панорами, і рухливі млинки, і ляльки, що кивали головами. А по вечорах, коли в кутках малої комірчини згущувались загадкові тіні, батько читав синові і дружині цікаві книги – комедії Гольберга, байки Лафонтена, а частіше усього товстелезну і надзвичайно цікаву збірку казок «Тисяча і одна ніч». Малий Ханс чи не найбільше у житті любив слухати ці батькові читання і захоплююче мріяти при тьмяному світлі каганця. Любив хлопчина і спостерігати веселі гуляння місцевих матросів та ремісників.
Він ріс мрійливим добрим хлопцем і вважав, що усі його люблять. Хоча поки що так і було. Ханс частенько бігав до старих бабусь, які доживали життя в притулку для бідних – так званій «богадільні». Саме вони розповіли хлопцю велику кількість різних історій та народних казок, а потім він починав переповідати їм те саме, фантазуючи та додаючи щось своє.
У школі, куди невдовзі віддали його батьки, Ханс виявився наймолодшим. На перервах вчитель водив хлопчика поряд із собою, тримаючи за руку, аби його не затоптали старші учні. Вчителя дивував цей незвичайний хлопчина. Одного дня вчитель покарав старшого хлопця, за те, що той не вивчив уроку. Несподівано малюк Андерсен почав гірко ридати і благати пробачити покараного. Ханс був абсолютно невтішним і не заспокоївся, доки вчитель не змилувався над винним.
Аж ось помер батько і мати удруге вийшла заміж, знову за шевця, який був ще зовсім молодим.
Ханс знову почав відвідувати школу для бідняків, де вчили аби як, лише щоб діти уміли читати та трохи рахувати. Йшли роки, треба було вже всерйоз задуматись про долю хлопця, і мати наполягала, аби син йшов вчитися на кравця. Та Ханс слізно молив відпустити його в столицю. Він мріяв про театр, марив мистецтвом і вірив, що в Копенгагені обов’язково досягне свого.
Ось і настав день від’їзду. Вранці мати провела сина за міські ворота. Перед хлопцем лежав невідомий далекий шлях...
Все ж таки було видно: у нього були здібності, він, беззаперечно, був талановитим. Та в чому саме полягав його талант? Про це поки що ніхто не здогадувався.
Перші короткі твори юного письменника були про мандрівки, потім з’явився роман «Імпровізатор». Та справжню славу Андерсен здобув своїми казками. Після виходу його перших казок - «Кресало», «Русалочка», «Принцеса на горошині» - про них почали говорити скрізь. Коли ж він написав «Гидке каченя», багато його знайомих та і незнайомих зрозуміли, що ця казка багато у чому схожа на власне життя автора, а деякі «друзі» впізнавали себе в образі кота, курки та інших персонажів.
Твори Ханса Кристіана Андерсена, в першу чергу його прекрасні казки, почали перекладати на різні мови, про нього пішов поголос і в Англії, і в Франції, і в Німеччині, але в рідній Данії ще досить довго не визнавали вже відомого казкаря і намагалися його «повчати».
Популярність Андерсена зростала з кожним роком у різних людських прошарках. Найбільше любили свого казкаря дітлахи. Нерідко, побачивши його худу, високу, незграбну постать, діти бігли, щоб привіталися з ним. Одного разу мати дорікнула своєму синові: «Як ти насмілився заговорити з чужою людиною?» - суворо сказала жінка. Та хлопчик на це відповів: «Який же він чужий, це ж Андерсен, його всі хлопчаки знають».
Рекомендації по користуванню пошуком (читати)